Нові правила для перших класів

Нова українська школа (НУШ) — це назва реформи загальної середньої освіти, яку зараз реалізовує Міністерство освіти і науки спільно з сотнями вчителів і управлінців з освіти по всій Україні.

Головна ідея Нової української школи — компетентнісне навчання. Це означає, що учні не просто набуватимуть знань, а вчитимуться використовувати їх на практиці й опановуватимуть навички. Школа має сформувати ядро знань, на яке накладатимуться уміння, як користуватися цими знаннями, цінності та навички.

Робота в команді. Значну частину навчального часу в НУШ присвячено роботі в групі. Причому школярі не просто разом розв’язуватимуть, наприклад, математичні приклади, а робитимуть проекти і спільно шукатимуть рішення проблем.

Дослідження і вміння вчитися. Навчання в НУШ побудоване на дослідженнях: дитина самостійно шукатиме відповіді на запитання, осмислюватиме вивчене, а вчитель допомагатиме їй у цьому. Тому в НУШ діти часто навчатимуться граючись. Діти опановуватимуть той самий навчальний матеріал, але в інший спосіб. А вчителю не потрібно буде більшість часу розповідати щось класу, стоячи біля дошки. Через гру — тобто моделювання ситуацій із додаванням руху, гумору й творчих завдань — учні зможуть дізнатись набагато більше.

Емоційний інтелект і вміння спілкуватися. Людина з розвиненим емоційним інтелектом розуміє власні емоції, керує ними й дослухається до відчуттів інших. Навчання цьому — одне з важливих завдань нової школи. Дітям пропонуватимуть висловлювати свої почуття і думки, слухати один одного, не робити іншим людям того, що їм неприємно тощо. Цьому навчатимуть під час ранкового кола — щоденної зустрічі, коли діти обговорюватимуть свій емоційний стан, власні думки, актуальні питання класного і шкільного життя або ж просто спілкуватимуться на цікаві їм теми.

Інтегроване навчання. У реальному світі немає мононаукових процесів — кожен пов’язаний з різними науками. Аби діти розуміли взаємозв’язки й мали цілісну картинку світу, у початковій школі запропоновано інтегрувати (об’єднувати) предмети. Наприклад, рослини вивчатимуть не лише з точки зору ботаніки, а й додаватимуть до цієї теми знання з географії, екології, математики, хімії, мови й літератури.

Оцінювання в НУШ — спонукальне, а не каральне. Тобто вчитель за допомогою оцінки: фіксує, на якому рівні перебуває дитина, і показує ціль, до якої вона має прямувати. Тому в першому і другому класах не буде балів — замість них запропоноване вербальне оцінювання. Мета — оцінити поступ кожної дитини, а не її відповідність певному еталону. Кожна дитина отримуватиме винагороду за свої старання, розуміючи, що робить успіхи, а також матиме портфоліо особистих досягнень — добірку всіх поробок і творів, які вона виконувала на уроках.

Право на помилку. Помилка — це складова пізнання й дослідження. Тому в НУШ не каратимуть за помилки, а спонукатимуть дитину самостійно їх виправити. Відсутність страху помилки — запорука того, що дитина залишатиметься вмотивованою, навіть якщо їй щось не вдаватиметься.

Нове освітнє середовище. Серед обладнання класів мають бути парти-трансформери, які можна легко пересунути для роботи в групах. Крім того, буде нова навчальна техніка та розвивальні ігри. Традиційні «класні куточки» на стінах класів мають замінити, наприклад, поробки, виконані спільно з дітьми, чи матеріали, що спонукають дитину до роздумів — цікаві запитання, головоломки тощо. Разом з паперовими підручниками учні мають отримати електронні — тож не доведеться носити важкі книжки.

Вправи для уроків просто неба

Лісова педагогіка — це модно та ефективно. Навесні та на початку осені, у сонячні теплі дні навіть ті, хто не цікавляться цією методикою, раді були б провести уроки в парку, сквері чи лісі. Свіже повітря підвищує концентрацію уваги, а незвичний антураж сприяє кращому засвоєнню матеріалу.

Зелені ворота

Вчитель разом із супроводжуючим за допомогою рук утворюють «лісові ворота», які відкриватимуться за правильної відповіді на запитання. Вони можуть стосуватися тієї теми або середовища, у якому відбувається прогулянка. Наприклад: «Назви трьох тварин, що мешкають на Закарпатті», «Яка гора на Закарпатті найвища?», «Як називаються природні водні середовища в нашому краї?»
Якщо лісовий гід вирішує розвинути цей захід, учасники групи утворюють пари і також вигадують питання. Група просувається ланцюжком далі через наступні окремі «ворота» після правильних відповідей. Таким чином, усі учасники зможуть утворити ворота, поставити запитання і відповісти іншим (гра трохи схожа на гру «Струмочок»). Обов’язкова умова: відстань між воротами має бути такою, щоб учасники не чули запитання і відповіді інших.

Лісові загадки

Вправа допомагає вивчити лісові рослини, які ростуть на цій території. Педагог повинен мати підготовлені заздалегідь картки з підказками: «Шукаємо рослину», відповідно до яких члени групи визначатимуть лісові рослини, знаходитимуть їх та приклеюватимуть до двосторонньої липкої стрічки. Підказки мають вказувати на морфологію рослин, вимоги до середовища проживання, а також давати цікаві факти. Зрозуміло, що для дітей бажано підготувати ці підказки у формі віршів або римованого тексту. Учасники також можуть вигадувати нові поетичні назви для рослин. Якщо прогулянка відбувається не під час цвітіння, лісовий гід готує зображення рослин на картках заздалегідь, а учасники групи поєднуватимуть підказки з картинками.
Старші учні можуть працювати з науковою літературою. Можливі варіанти гри, присвячені вивченню дерев, насіння, квітів, листків.

Караван (пересування між зупинками)

Учасники групи стають у ряд, тримають одне одного за плечі. Для кращого чуттєвого сприйняття можна окремим учасникам зав’язати очі хусточкою. Завдання полягає в тому, щоб пройти частину маршруту тихо, та запам’ятати всі звуки і запахи, які трапляються на шляху.
Додаткові запитання: Ти відчув/відчула якийсь приємний/неприємний запах під час подорожі? Ти чув/чула якийсь цікавий звук, який ніколи не чув/чула раніше?

Лісові поверхи

Вчитель представляє учасникам групи вертикальне шарування лісу, тобто розподіляє за шарами — ярусами: підземний/моховий, трав’яний, чагарниковий, деревний та рівень крони дерев. Окремі яруси група має представити положенням тіла: мох — присідання і руки на землю, трав’яні — присідання, кущові — прямі ноги, нахилитися, дерево — стояти прямо, крони — стояти з піднятими руками. Учасники групи називають у довільному порядку ярус, а інші його показують відповідним рухом. Додаткова діяльність: для старшого шкільного віку завдання можна доповнити визначенням рослин, кущів і дерев, які становлять кожен ярус. Група може повторити захід і включити до завдання різні рослини та дерева.

Клубок Екосистеми (варіант 1)

Педагог пояснює учасникам взаємозв’язок живої та неживої природи, харчові ланцюги. Усі стають у коло, кожен учасник презентує частину біотопу (дерево, струмок, повітря, тварина…) Лісовий гід дістає клубок та називає частину лісового біотопу (наприклад, «я — дерево») та взаємозалежність з іншою частиною («маю листочки»). Потім навмання кидає клубок іншому учаснику (який тепер презентує листя та має назвати наступну залежність перед тим, як кине клубок далі. Той має потрапити до кожного учасника. Утворюється певна сітка в колі, яка демонструє залежності в екосистемі. Вчитель пропонує ситуацію, коли в природі щось зникає (наприклад, дерево), і всі, хто пов’язаний з деревами, відпускають свою частинку нитки. Так учасники розуміють взаємозалежність усіх компонентів у природі.

Клубок Екосистеми (варіант 2)

Для цього варіанта не потрібні нитка чи мотузка. Учасники, оголошуючи себе частиною біотопу, «передають естафету» учаснику біля себе і беруть його за руку. Потім діти натягують коло, міцно тримаючись за руки. Коли вчитель каже, що зникає якась частина екосистеми, кілька учасників різко відпускають руки. Ті, що стояли поряд, — можуть впасти. Таким чином, діти наочно бачать взаємозалежність у природі.

Клубок Екосистеми (варіант 3)

Лісовий гід пояснює учасникам взаємозв’язок живої та неживої природи, харчові ланцюги. Усі стають у коло, кожен учасник передає клубок ниток, при цьому називає елемент живої природи. Кожен міцно тримає і натягує нитку. Утворюється павутинка, яку учні роздивляються. Діти мають дійти висновку, що в природі все взаємопов’язане. Учитель розповідає: якщо зникне хоч один елемент (опускає свою нитку), за ним зникне і інший, залежний від нього, елемент. І це призведе до екологічної катастрофи. Тож є сенс турбуватися про майбутнє природи.

Хто я

Добровольцеві з групи лісовий педагог має прикріпити ззаду на футболку зображення тварини, яка живе на цій території. Обраний доброволець має, ставлячи закриті питання, з’ясувати, яку тварину він представляє.

Хто я

Добровольцеві з групи лісовий педагог має прикріпити ззаду на футболку зображення тварини, яка живе на цій території. Обраний доброволець має, ставлячи закриті питання, з’ясувати, яку тварину він представляє.

Зворотний зв’язок та прощання

Дуже важливою частиною програми супроводу є підбиття підсумків. Лісовий гід має оцінити день з його/її точки зору і подякувати дітям за їхній активний підхід. Він/вона просить кожного з групи висловити те, що учаснику найбільше сподобалося під час прогулянки, і те, що не сподобалося, які емоції були пережиті, що запам‘яталося, що нового було отримано і т. д.. Наприкінці кожен учасник отримує невелику винагороду, яка мала б нагадувати про час, проведений на стежці.

Горобці в терні

Якщо в попередній вправі учасники називали тварин, якими вони хотіли би бути, варто цим скористатися. Лісовий гід разом з учнями виділить учасників із кращим зором, що буде необхідно для наступного заходу. Завдання учнів — знайти на виділеній частині галявини якомога більше «горобців у терні» (горобці — це дерев’яні прищіпки, розташовані на різній висоті на кущах, деревах, у траві тощо). «Горобці в терні» потрібно готувати заздалегідь.

Зустріч з деревом

Ця діяльність дозволяє дізнатися про дерева більше. Усі учасники діляться на пари. Один з пари зав’язує очі іншому та підводить його до дерева. «Сліпець» повинен ретельно вивчити дерево та якомога більше розповісти про нього своєму напарнику (інформація може буди як науковою: кора, товщина, пошкодження тощо, так і казковою). Після розповіді очі розв’язують, а той, хто слухав розповідь, має переказати її всім іншим учасникам у колі.

Знайди пару

Для цієї діяльності необхідно підготувати по парі: непрозорих ємностей (наприклад, з-під «кіндерів»), наповнених різними крупами (які виразно звучать при струшуванні), мішечків з лікарськими рослинами або прянощами, мішечків з різними предметами з лісу. Також слід взяти фрукти або овочі для куштування.

Завдання учасникам:

— індивідуально або в парах-трійках знайти пару ємностей за звуком та запахом;

— із закритими очима дістати частинку фрукта чи овочу, скуштувати та вгадати за смаком, що це;

— вгадати на дотик, що в мішечку. Усі свої відповіді учасники записують на папірцях. У кінці вчитель перевіряє, чи правильно виконано завдання.

Кажан та метелик

Лісовий гід розповідає про життя в печерах, про кажанів, їх спосіб харчування та про ехолокацію. Учасники стають у коло. Обирають двох учасників — кажанів і трьох учасників — метеликів. Кажанам зав’язують очі. Їхнє завдання — спіймати метеликів, які постійно вигукують «кажан, кажан». Діти в колі утворюють «стіну печери». Їхнє завдання: не випускати з кола ні кажанів, ні метеликів.

Джерело:

https://osvitoria.media/experience/try-uroky-prosto-neba-vid-viktoriyi-byrkovych/

Ідеї для інтегрованих уроків у початковій школі

Поєднувати теми різних навчальних предметів — цікаво і корисно. Це допомагає учням бачити зв’язок навчання із життям і застосовувати знання на практиці. Але вчителю, який завжди йшов за стандартною програмою, важко одразу «перемкнутися» на інтегровані уроки. Як обрати тему?

Ідея №1. Теми задають діти

У Новопечерській школі рідко проводять окремі інтегровані уроки. Замість цього є тематичні дні, у які поєднують усі навчальні предмети. Це допомагає розкрити тему повністю і відповісти на всі дитячі запитання.

Тема, за якою поєднуються уроки, має бути цікавою для учнів. Тому брати ідеї найкраще саме в них. У класі заводять спеціальну коробку, у яку діти можуть кидати папірці із запитаннями, на які хотіли б отримати відповідь. Вони можуть стосуватися не лише навчальних предметів, а й усього, що цікавить учнів.

Раз на тиждень вчитель разом з дітьми переглядає отримані запитання. Часто хтось з учнів може відповісти, тож школярі одразу задовольняють цікавість. Але якщо є дійсно складне та цікаве запитання, його беруть за основу тематичного дня.

Після того, як визначилися з темою, варто провести попереднє опитування. Кожен учень пише на папірці, що він знає з цієї теми та що хоче дізнатися. Це допоможе правильно підібрати інформацію та завдання.

Ідея №2. Майте напоготові ігри

Під час навчання у формі гри діти менше втомлюються і легше сприймають інформацію. Тож варто мати напоготові кілька таких веселих занять, які можна застосувати до будь-якої теми. Наприклад, учні дуже люблять гру «Каруселі». Клас об’єднаний у групи, кожна з яких виконує своє завдання. На виконання відведено 5-7 хвилин. Коли час минає, діти повинні перейти в іншу групу. Цей рух класу нагадує каруселі, тому й виникла така назва.

Інша улюблена гра — «Бінго». Її можна прив’язати до найрізноманітніших тем. Скажімо, у першому класі з її допомогою можна вивчати час. Ефективний варіант: поєднати навчання і рух.

Різноманітні рухливі ігри допомагають змінити вид діяльності. А також, коли дитина діє, підключається кінестетична пам’ять, та й зорова працює значно краще, ніж під час пасивного сприйняття матеріалу.

Ідея №3. Орієнтуйтеся на результат

Підбираючи види діяльності для тематичного дня, ставте собі два запитання. Що будуть робити діти? Чого вони навчаться?

Ми, вчителі, можемо планувати завдання, що цікаві нам. Але коли замислюємось, як їх будуть виконувати діти і чого вони навчаться в процесі роботи, починаємо реально розуміти, чи доречно включати такі форми роботи, чи варто витрачати на них час уроку.

Пам’ятаємо: кожне виконане завдання має «працювати» на загальну мету тематичного дня.

Ідея №4. Будьте практиками

Мета інтегрування — максимально поєднати навчання і життя. Діти люблять дізнаватися на уроках нові цікаві факти, що стосуються їхнього оточення, реального життя. Тому добре працює все те, що учні можуть застосувати на практиці.

Під час одного з тематичних днів у Новопечерській школі ми обговорювали питання вирубки лісів. Усі разом вийшли на шкільне подвір’я і шукали речі, виготовлені з дерева. Потім повернулися до класу і разом обговорили, чи можна економніше використовувати деревину і чи потрібно вирубувати дерева. Дітей вразив той факт, що кожного дня на планеті знищують 27 млн. дерев. Це займає територію 40 футбольних полів. Ми вийшли на наше футбольне поле, обійшли його, поміряли кроками. Тим самим підключили знання з математики. Скільки полів дерев вирубують за тиждень і за місяць? Дітям було цікаво, вони змогли побачити приклади на власні очі.

Інший варіант. У тематичний день «Рукавичка» зранку ми поставили посеред класу коробку. Діти були заінтриговані. Що в ній? Коли розпочався урок, учням дозволили зазирнути і дістати те, що лежало в коробці. Це були рукавички: боксерські, лікарські, кухарські, дитячі.

Кожен обрав собі до вподоби. Ми роздивлялися рукавички, обговорили, кому вони можуть належати і для чого їх використовують. Окремо розглянули матеріал, з якого вони виготовлені. Тема засвоюється легше, якщо те, про що говорить вчитель, можна взяти в руки і помацати.

Ідея №5. Робіть підсумок

Наприкінці кожного тематичного дня має бути фідбек. Скажімо, вправа «Квиток на вихід». Діти стають в одну чергу, і їхнім квитком на вихід на перерву є відповідь на запитання, що сьогодні було найцікавішим.

Для першого класу це відбувається у формі «дай п’ять», старші можуть писати відповіді на стікерах і кріпити на дошку. Якщо дитина не може відповісти, їй доводиться повернутися в кінець черги і подумати.

Інший варіант: розмова в колі, сидячи на килимі. Запитання можуть бути ті самі: що було новим, що сподобалося чи не сподобалося. Діти по черзі відповідають, слухають один одного, згадують, що відбувалося протягом дня, діляться емоціями.

Важливо дати учням час на осмислення того, що було. Тому ще одна хороша ідея: вранці наступного дня запитати, що вчора було незрозумілим чи складним. Тоді гарно видно, наскільки дитина «переварила» інформацію.

Також корисно, якщо учні можуть взяти щось із собою після завершення тематичного дня. Це може бути малюнок, аплікація чи інший виріб. Головне, щоб він нагадував про тему дня, і дитина могла вдома розповісти, чим займалась у школі.

4 «підказки» щодо підготовки до тематичного дня

1.     Важливо розробити для себе структуру планування. Спочатку на підготовку та обдумування йтиме багато часу. Але чітка послідовність дій допоможе готуватися швидше.

2.     Коли тема вже обрана, потрібно провести для себе мозкову атаку: що я знаю. Далі зрозуміти: що я можу розповісти дітям. Попереднє опитування дасть змогу відсіяти те, що учням вже відомо. Потрібно поставити мету інтегрованого дня і визначити, чого діти мають навчитися. Від цього можна відштовхуватись у підготовці завдань.

3.     Важливо врахувати, що завдання на рух і завдання, що потребують посидючості, краще чергувати.

4.     Не потрібно далеко відходити від навчальної програми. Теми можна пристосувати одна до одної. Наприклад, був запит від учнів на тему космосу. А за програмою з природознавства ми маємо розглядати весну. Як поєднати космос і весну? Ми почали говорити про планети, перейшли до Сонця і як Земля обертається навколо нього. Звідси з’явилися теми «пори року» і «час» — це поєднання математики і природознавства. Потім ми вийшли на вулицю і спостерігали, які зміни відбулись у живій і неживій природі. Запитань від дітей про космос було так багато, що ми розглядали цю тему протягом цілого тижня.

Які труднощі можуть виникнути?

Найбільша проблема — це час. Його завжди бракує. Коли планується тематичний день, на підготовку йде багато часу. Щоб його зекономити, потрібно обмінюватись ідеями з колегами.

Важко точно визначити, скільки часу піде в дітей на виконання конкретного завдання. У ході уроку можуть виникнути запитання або труднощі. Краще перенести те, що не встигли, на інший день. Головне, щоб кожна діяльність була завершеною.

Під час виконання групових завдань може бути шумно. Тому потрібно ще на початку навчального року встановити правила щодо рівня шуму. Також важливо враховувати темпераменти дітей під час об’єднання їх у групи.

Можуть виникнути труднощі із розумінням учнями поставленого завдання. Іноді буває, що дитина нічого не робить не через те, що не знає, а через те, що не розуміє. На етапі планування потрібно перевірити, чи формулювання завдань доступне для учнів. А на уроці попросити когось із дітей повторити почуте завдання.

Джерело: https://osvitoria.media/experience/5-idej-dlya-integrovanyh-urokiv-u-pochatkovij-shkoli/

Поради вчителеві інклюзивного класу

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи дактильна абетка.  Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1. Командна робота — на всіх рівнях

Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників.

До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.

Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма

Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами).

Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник.  Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші).

Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони

Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін.

Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається.

Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання

Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).

7. Креативити і візуалізувати

Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавчуваною. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А як же решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

Джерело: https://osvitoria.media/experience/sim-pryjomiv-yaki-dopomozhut-vchytelyu-inklyuzyvnogo-klasu/

НЕметодичні рекомендації, або Заспокойтесь, НУШ прийде і до вас

Білл Роджерс колись сказав: «У вас ніколи не буде другого шансу справити перше враження». Коли я розмірковую над цими словами, я дуже добре пригадую свій перший день у школі. Мені було не зовсім зрозуміло, чому дехто з дітей, стоячи на лінійці, плаче, адже перше враження, яке справила на мене моя перша вчителька, затьмарювало острах, хвилювання. Вона була усміхнена, з ласкавим поглядом і приємним голосом. Я була впевнена, що вона точно знає щось цікаве і я уже зараз хочу слухати кожне слово, яке вона скаже. І що ж, моє перше враження про мою першу вчительку не було помилковим: Таміла Василівна знала так багато, а розказувала так цікаво, що вибором своєї професії я також завдячую їй. Так, я вчитель! :)

І ніщо інше не матиме такого суттєвого впливу на вашу подальшу взаємодію з кожним з дітей, як розуміння: «Мені подобаються ці малі! Вони класні! Я хочу, щоб нам було комфортно працювати разом наступні 4 роки».

Що ж робити, щоб ваші майбутні учні якщо й не одразу, то за кілька тижнів/місяців/років могли кому завгодно сказати: " Знаєш, яка в нас крута вчителька? в сто раз краща, ніж у тебе!"

1. Згадайте старовину! Відправте вашим учням справжні листи-запрошення до Хоґвартсу школи!

Це для вас – «А навіщо?» А для нинішніх першачків цей лист може стати єдиним справжнім паперовим екземпляром, який підтверджуватиме, що пошта не завжди приходила на gmail!

2.Організуйте з учнями діяльність

Ні в чому дитина не почувається такою вільною як в творчості. Нехай навіть це перший день у школі і часу творити у вас обмаль . Якщо ви не хочете бачити змучений погляд і нудьгу дитини – не розказуйте їй, «який багатий і неповторний наш рідний край», принаймні не 40 хвилин на першому ж уроці. Залучайте дітей до дій. Нехай навіть на 5 хвилин. Папір, олівці, фломастери – це все, що потрібно на першому етапі. Перший день – це свято. Пам'ятайте про перше враження.

3. Відчуйте себе учнем

Так-так, ви не помилились. Допоки ще 1 вересня десь на горизонті, зайдіть в свій клас і опустіться на коліна. Тепер ви на рівні очей першокласника. Роззирніться навколо. Як вам оті правила в лівому верхньому кутку класної кімнати? Що там надруковано? Сонечко? А поруч що? Віршик? Викиньте у смітник. Напрацюєте правила з дітьми, намалюєте їх крючкуватими кривульками «від руки» і причепите під дошкою. Отоді вони їх читатимуть. І може навіть дотримуватимуться!

4. Подбайте про дітей

Так-так, дбати – то обов'язок батьків, але коли ви вперше заходите будь-куди, особливо до держустанови (ну, скажімо, до міського відділу ЖКГ в період оформлення субсидій, паспортного столу, коли оголосили, що надали безвіз чи відділу з питань землекористування), чи не хотілось би вам, щоб про вас, дорослу людину, подбали в елементарному? Ну, принаймні, про ваш настрій і спокійно вели з вами діалог? Або подбали про те, що у вас талон на прийом на 12.30 і прийняли вас максимум о 12.40? Або подбали не конкретно про вас, але все ж поставили у коридорі достатньо стільців? Хочеться? Діти прийшли до держустанови і їм не лишається нічого, як сподіватись, що про них подбають, бо страшилок, які «вселяють віру» на кшталт «ось підеш у школу, там тобі пояснять, що значить старших слухати» багато з них, повірте, наслухались. А їм всього-лише 6. І вони всього-лише діти.

5. Не забудьте подбати й про себе

Не ведіться на заголовки "У класі ПОВИННО бути 5 / 7 / 10 / хто більше? /осередків". Не біжіть, збиваючи ноги, купувати запасні точилки, прості олівці і зелене чорнило, бо "Відтепер вчителям заборонено писати червоним/синім/фіолетовим".

Аналізуйте. Спокійно. Неквапливо. Є наказ, а є й рекомендація. Не вимога, не зобов'язання. А рекомендація. Вам рекомендують, а ви, користуючись наданою вам педагогічною свободою, вирішуєте, чи доцільно це саме у вашому класі, саме у ваших умовах і саме з вашими дітьми. Я ж знаю, що кожен з вас, хто з деяким острахом чекає першого вересня, насправді любить те, чим займається. Бо вчителями стають невипадково. А за покликанням. Згадайте, чому ви саме тут. Впевнена, окрім рутин, є ще світлі моменти, переживати які пощастило лише вчителям. Важливі…

Джерело: 

https://ukrom.in.ua/blogs/4-nemetodichn-rekomendac-abo-zaspokoites-nush-priide-do-vas.html

Лепбук як спосіб організації навчальної діяльності

Отже, що таке лепбук? Це слово утворене із двох англійських слів: «леп» – коліно, «бук» – книга», тобто, книга на колінах. По суті, Лепбук – порівняно новий засіб навчання з Америки. Він являє собою папку або іншу міцну картонну основу, на яку наклеєні маленькі книжки (мінікніжки – прості і фігурні, у вигляді кишеньок, гармошок, фігурок, стрілок і т.д.), в яких організовано і записано досліджуваний матеріал. Було б навіть правильніше визначити лепбук не як засіб навчання, а як особливу форму організації навчального матеріалу.

Звісно, американці не винайшли велосипед – схожі розвиваючі книжки або книжки-іграшки були завжди, щось подібне я пам’ятаю ще зі свого шкільного дитинства, але все-таки завдяки американцям лепбукінг виділився в окремий жанр. І, як і інші корисні нововведення із заходу, він вдало підхоплений і розвивається тепер і нашими матусями та педагогами.

Коли вчитель і діти вперше стикаються з лебукінгом, вони закохуються в нього відразу ж і назавжди. І ті й інші. Чому? Тому що для дітей лепбук, перш за все – це іграшка! Причому, це іграшка, яку вони зроблять самі! Ну, або разом з учителем, який керує процесом. Лепбук, на перший погляд, дуже схожий на велику аплікацію. Але тільки схожий … Що відбувається з аплікацією після того, як вона вже зроблена? Вона займає своє місце серед іншої макулатури в шафі, припадає пилом, припадає пилом і не приносить ніякої користі. Дитина не може пограти з нею, тому не всі діти люблять робити аплікації – вони просто не бачать особливого сенсу робити щось, що потім назавжди зникає з їхнього життя. З лепбуком, на відміну від аплікації – все виглядає зовсім інакше. Весь сенс його виготовлення якраз в тому, щоб згодом можна було грати з ним досить довгий час. Такий підхід до аплікації подобається набагато більше: аплікація перестає бути аплікацією – вона стає іграшкою! Ми розмальовуємо своє творіння, обклеюємо його наклейками, стрічками, всіляко прикрашаємо і піклуємося про нього. Але це ще не все. Лепбук – ця така іграшка, в якій дуже багато інтерактивних речей: різних прихованих цікавих елементів, які розкривають себе при взаємодії. Виходить ефект кіндер-сюрпризу, який надзвичайно всім подобається. Що, в знаменитих на весь світ шоколадних яйцях, так подобається дітям? Шоколад? Як би не так! Шоколад цікавить дітей в останню чергу. А, деяких і взагалі не цікавить. Їх цікавить сюрприз, таємниця, загадка, щось, що всередині, що ще невідомо, але ось зараз таємниця вже буде розкрита … І цю таємницю розкриють вони … Якщо дивитися в суть речей, для нас «кіндер-сюрприз» – це маленьке пригода. Саме це забезпечує світовий успіх несмачного, тонкого шоколаду …

Лепбук створює схожий ефект …

Як зробити лепбук своїми руками? А ось це найцікавіше! Сам процес виготовлення лепбука неймовірно захоплюючий. Тому що ідеальний варіант –  це коли дитина не тільки бачить перед собою готовий лепбук, але й приймає активну участь у його підготовці. Адже тоді процес запам’ятовування проходить легше і швидше. В процесі роботи з тематичними матеріалами діти вчаться проводити спостереження, виконувати завдання, вивчають і закріплюють інформацію.

Для виготовлення лепбука вам знадобляться такі матеріали:

картон-основа (картонна папка або аркуш цупкого паперу формату А3); папір (білий, кольоровий, папір для скрапбукінгу з різними кольорами і текстурою); принтер і ручки, олівці, фломастери, фарби; звичайні і фігурні ножиці; клей і  скотч; степлер; декоративні елементи в разі потреби (гудзики, паєтки, брадси, підвіски, скріпки, засушені листя, наклейки, вирізані з журналів тематичні картинки і т.д.).

Отже, виготовляємо лепбук:

1. Насамперед, визначимося з темою нашого творіння.
2. Малюємо ескіз лепбука, визначаємо, якої форми він має бути, скільки розворотів міститиме, а також з яких змістових розділів буде складатися.
3. Визначаємо форму і місце всіх вкладених матеріалів: кишеньок, міні-книжечок, віконечок і т.д. (Безліч шаблонів можна знайти в інтернеті, хоча можна створити і свої)
4. Робимо картонну основу. Я, наприклад, використовую листок картону А3, хоча цілком може підійти звичайна картонна папка для паперу. Оформляємо її.
5. Готуємо всі вставні матеріали.
6. Клеїмо їх всередину папки.
   

Наш лепбук готовий.

Організація екологічної стежини

Наша планета є нашим домом. Але чомусь ми – ті, що вимивають вікна у своїх домівках до блиску, натирають підлогу, виносять сміття, бережуть меблі та інші предмети свого комфортного побуту, не дбаємо про свій блакитний дім. Хіба ми не розуміємо, що чистота і здоров’я довкілля напряму пов’язані з нашим існуванням? Чи кожен з нас впевнений, що на наш вік всього вистачить, а після нас хоч потоп?! А що будуть робити наші діти і онуки, хіба ми не бажаємо їм добра? Та й чи вистачить природних ресурсів нам? Вода, повітря, рослинний і тваринний світ – чи такі вони, як були якийсь десяток років тому і чи не змінились їхні чисельність та обсяг? В контексті цього є дуже важливим формування екологічної культури наших дітей, розуміння взаємозв’язків у природі. На мій погляд, найкраще це можна реалізувати в практичній діяльності в природному середовищі. Прикладом такої діяльності є робота над проектом «Екологічна стежка».

Проект «Екологічна стежка» націлений на впровадження і розвиток варіативних форм роботи з дітьми молодшого шкільного віку. Для здійснення освітньо-виховної роботи в школі є ділянка з великою кількістю різноманітних природних об’єктів.

Завдання проекту

• Розширювати уявлення про рослини..
• Розвивати пізнавальний інтерес.
• Формувати практичні вміння щодо створення умов для вирощування рослин.
• Визначати стадії зростання садових, лісових і польових культур і ролі людини у їх вирощуванні.
• Дати уявлення про те, що рослини – живі істоти, причому дуже крихкі.
• Сформувати пізнавальний інтерес до світу рослин.
• Включати батьків у процес екологічного виховання дітей.

Плановані результати.

• Залучення батьків в освітній, виховний і трудовий процеси.
• Розширення кругозору.
• Формування позитивної спрямованості ставлення до природи, дослідницької та трудової діяльності.
• Відчуття задоволеності від спільної діяльності учнів, батьків та вчителів.
• В ході колективної діяльності продуктивно взаємодіяти, слухати один одного і в соціально прийнятній формі висловлювати своє ставлення до пропозицій.
• Згуртування дітей, батьків та вчителів.

Форми і методи роботи з дітьми

• Співпраця дитини з дорослими в розвиваючих заняттях
• Ігрова форма занять
• Ознайомлення з художньою літературою
• Виставка малюнків та поробок
• Ділова гра
• Наочна пропаганда
• Ранки, вікторини, КВК
• Екскурсії, спостереження
• Самостійна учнівська діяльність
• Ігри: дидактичні, словесні, настільні, змагання

План реалізації проекту:

Об’єкт дослідження: пізнавальний інтерес учнів до рослин і тварин

Тема: Екологічна стежка в школі

Мета:Створення умов для розвитку пізнавальних і творчих здібностей учнів, мислення, уяви, дрібної моторики і трудових навичок

Тип проекту:дослідницький, пізнавально-творчий.

Учасники проекту:учні, батьки, педагоги;

Терміни реалізації: 3 місяці;

Проблема: формування в учнів початкової школи екологічного виховання

Попередня робота

• Підібрати методичну, науково – популярну літературу, ілюстративний матеріал по даній темі;
• Організаційні: діяльність педагогів і учнів регулюється у відповідності з змістом навчально-виховної роботи у початковій школі
• Інформаційні: дитяча художня література, ресурси Інтернету, стендовий матеріал, взаємодія учасників даного проекту.
• Матеріально-технічне забезпечення: відео, аудіо, фотоапаратура, комп’ютер, технічний інвентар.

Етапи проекту

Перший етап – підготовчий

• Підготовка до реалізації проекту.
• Формування стійкого інтересу до тематики проекту.
• Актуалізація теми для батьків, зацікавленість ідеєю учнів.
• Підготовка природного матеріалу для діяльності учнів

Другий етап – основний.

Формування партнерської діяльності вчителів та учнів, де діти отримують можливість проявити власну дослідницьку активність, визначити причинно-наслідкові зв’язки.

Третій етап – заключний.

Третій етап проекту полягає в тому, щоб визначити з дітьми різноманітні видові точки екологічної стежини  і досліджувати їх

Що ж таке, власне, екологічна стежка?

Екологічна стежка – одна із сучасних форм виховання та освіти дітей – робота в екологічно значимому просторі, на освітньому маршруті, що проходить через різні природні об’єкти. Знайомлячись з природою, особливостями природного ландшафту, діти і дорослі розширюють свій кругозір, практикуються в орієнтуванні. Екологічна стежка дає можливість побачити об’єкт в різні відрізки часу.

У ході роботи на екологічній стежці учні отримують загальні уявлення про об’єкти, явища, взаємозв’язки в живій природі, формують практичні 6 навички перебування в природних умовах, опановують методику ведення польових досліджень, вчаться обробляти й оформляти одержані результати

Навчальна екологічна стежка — це ще одна можливість для глибшого вивчення природи рідного краю, пізнання її таємниць. Її зупинки — місця для організації уроків та екскурсій з природознавства. Доцільно давати учням можливість допомагати вчителям проводити екскурсії, самостійно добирати матеріал для розповідей. Така інформація краще запам’ятовується екскурсантами. Також навчальна стежка дає багатий матеріал для пошукової та дослідницької роботи.

Екологічна стежка — це польова екологічна практика, яка надає можливість узагальнити набуті під час навчального процесу знання, поглибити їх, унаочнити, спостерігаючи в природі за живими об’єктами протягом року. Робота на екологічній стежці посилює контакт учнів із природою.

Мета і завдання екологічної стежки

Екологічна стежка створюється з метою проведення навчальної і пропагандистської роботи з питань охорони природи, створення умов для виховання екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому середовищі. Це своєрідна лабораторія в природних умовах. Навчальна екологічна стежка розрахована на такі категорії відвідувачів: педагогів і вихователів, студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації, дітей старших груп дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл, а також на відпочивальників.

Мета і завдання екологічної стежки

Екологічна стежка створюється з метою проведення навчальної і пропагандистської роботи з питань охорони природи, створення умов для виховання екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому середовищі. Це своєрідна лабораторія в природних умовах.

Як створити навчальну екологічну стежку

• Вибрати маршрут, що має естетичну виразність ландшафту (тривалість екскурсій — до 3-х годин);
• Подбати про доступність маршруту;
• Обладнати стежку інформаційними знаками та щитами;
• Отримати офіційний документ (паспорт) від землекористувача тієї території, по якій і пролягатиме маршрут екостежини;
• Скласти великомасштабну картосхему із позначеним на ній цікавих екскурсійних об’єктів;
• Розробити еколого-культурні, інформаційно- просвітницькі практичні природоохоронні заходи, які будуть організовані на маршруті екостежини.

Добираючи маршрут екологічної стежки, доцільно враховувати такі умови:

1) доступність маршруту для відвідувачів (відстань від населеного пункту, зручність транспортного зв’язку);

2) естетичну виразність ландшафту.

Визначаючи загальну довжину екологічної стежки, слід взяти до уваги, що середня тривалість однієї екскурсії для старшокласників і дорослих має становити 2-2,5 години. Цьому буде відповідати обладнаний маршрут, протяжність якого становить близько двох кілометрів. Проте в кожному випадку тривалість екскурсії буде залежати від складу групи. Для дітей молодшого віку проводять екскурсії тривалістю 40-50 хв. З дітьми можна проходити по всьому маршруту, але у вивчення включати не всі екскурсійні об’єкти.

Екскурсійні об’єкти

Важливою особливістю екологічної стежки є її інформативність. Умовно її можна поділити на пізнавальну, навчальну і вступну. Вона повинна впливати на емоції, інтелект і волю відвідувача. 10 Кожному виду інформації відповідають певні об’єкти на маршруті стежки. Так, до об’єктів природи екскурсоводи привертають увагу гуртківців, повідомляючи пізнавальну інформацію. Це види рослин, тварин, форми рельєфу, ґрунти, гірські породи та інші елементи живої та неживої природи. Важливе значення у підвищенні екологічної освіти відвідувачів стежки має їхнє ознайомлення із законами живої природи, життям у навколишньому середовищі.

Носіями інформації на стежці є спеціально встановлені інформаційні щити і знаки, їх виготовляють з дощок (краще хвойних порід) завтовшки 4-5 см. Тексти, малюнки і символи вирізу- ють або випалюють, потім дошки покривають масляним лаком і встановлюють на декоративно оформлених стовпах, розташованих на відстані 100- 150 м один від одного. Вони допомагають організувати рух відвідувачів по заданому маршруту і слугують джерелом інформації під час самостійного проходження стежкою. На стежці використовують такі типи інформаційних текстів і знаків: загальний покажчик і схему стежки, перелік правил поведінки і норм, характеристику місцевих видів природокористування, гасла і заклики, відомості про пам’ятки природи і культури, розташування зон стежки, поетичні тексти, інформацію про справи мо- лоді у вирішенні місцевих екологічних проблем тощо. Важливо, щоб тексти для інформаційних щитів розробляли самі школярі.

Обладнання екологічної стежки

Обладнання екологічної стежки починається з прокладання на місцевості маршруту стежки і складання великомасштабної картосхеми. Доцільно провести обстеження місцевості вздовж маршруту в радіусі 50 м, щоб виявити і картувати цікаві екс- курсійні об’єкти або зробити нотатки для їх наступного створення. Після виготовлення картосхеми на один з екземплярів наносять позначення всіх об’єктів екскурсій, що є на місцевості. На першому екземплярі позначають такі об’єкти, які планується створити в ході обладнання стежки.

Доцільно, щоб упродовж маршруту учні виконували різноманітні корисні справи природоохоронного характеру. Для цього можна порекомендувати створити мікрозаповідники для птахів. Низку об’єктів школярі можуть створити власними руками, вписавши їх у ландшафт, що оточує стежку. Одним із завдань екологічного виховання є формування дбайливого ставлення до природи, збереження лікарських, рідкісних і зникаючих видів рослин. На стежці школярі можуть закласти в зоні маршруту серію ботанічних ділянок. На них, з урахуванням екологічних вимог, можна висадити лікарські рослини, рідкісні або зникаючі види флори, характерні для даної місцевості.

Ігри на природі

Ігри безпосередньо пов’язані з екскурсіями та відвідуванням екологічних стежок і можуть бути складовою частиною цих заходів. Вони повинні розвивати любов до живого (рослин, тварин, птахів), сприяти їх розпізнаванню і запам’ятовуванню. Ігри можуть бути побудовані у вигляді поперемінного вгадування назв рослин за листками та запахом; тварин — за слідами, норами; птахів — за гніздами. Можна, об’єднавшись у групи, поперемінно називати об’єкти природи, що оточують екскурсантів. Гра може бути побудована у формі відповідей на запитання «Що тут росте і хто тут мешкає?», а також у формі вікторини.

Екологічні казки

Екологічні казки — це новий, але водночас уже доволі популярний спосіб природоохоронної пропаганди, розрахований на специфічну аудиторію — дошкільників і молодших школярів. Ідея створення казок не нова. Але поки що недооцінюється застосування цього літературного жанру в природоохоронній пропаганді та екологічному вихованні. При створенні екологічних казок необхідно насамперед враховувати специфіку дитячого віку. У цих казках рослини, дерева, гори, тварини розмовляють, здійснюють погані й хороші вчинки, які викликають у маленьких читачів співчуття, гнів, ніжність.

Організація екологічних суботників

Сучасна практика природоохоронної роботи створила цікаву форму пропаганди — екологічні суботники, важливе значення яких полягає не лише у виконанні конкретної роботи, а й у пробудженні в школярів інтересу до природи і бажання брати участь в її охороні. Організовуючи екологічні суботники, важливо дотримувати таких правил: добровільності, самодіяльності, створення святкового настрою, надання суботнику характеру народного свята (використання традицій, обрядів, звичаїв).

Організація екологічних спостережень

Щоб привернути увагу дітей до спостережень у природі, відведіть у таборі місце для календаря природи (наприклад, спеціальний стіл). Матеріал доцільно весь час змінювати. Основні об’єкти — квітучі та плодоносні в даний період рослини, подані у вигляді букетиків або окремих екземплярів. Фенологічні спостереження, які не можуть бути відображені у фіксованому вигляді, відмічають у фенокалендарі чи фенощоденнику. Можна відображати сезонні явища у вигляді фенологічного «дерева», а фенологічні спостереження (у нашому випадку літні) фіксувати у вигляді записів і розміщувати в хронологічному порядку по боках вертикального стрижня, який являє собою ніби стовбур дерева з боковими гілками. На «стовбурі» пишуть дати місяця через день: 5, 7, 9 тощо. Усі малюнки фенооб’єктів, особливо таких, як квіти, бажано розфарбовувати відповідно до їх  природного забарвлення. Однак слід уникати захоплення декоративною роботою, оскільки центром уваги дітей повинен бути зміст таблиці, дослідницька робота в умовах природи.